У сучасних умовах протидії гібридній війні Росії проти України, у час, коли створюється нова історія і формуються нові бойові традиції українського прикордонного відомства, актуальним питанням постає впровадження нової правонаступності в українських підрозділах охорони кордону між поколіннями прикордонників. Значну допомогу у цьому процесі може надати вивчення історії прикордонних формувань доби УНР.

У березні нинішнього року виповнилося сторіччя Окремого корпусу кордонної охорони УНР (далі - ОККО). Від цієї знаменної дати бере початок правонаступництва від прикордонних підрозділів УНР до нинішнього покоління вартових державних рубежів. Ініціатором створення ОККО УНР став фаховий прикордонник Олександр Жуківський. Очолив корпус його однополчанин - полковник Володимир Желіховський. Було заплановано у складі корпусу сформувати 9 бригад кордонної охорони та одну навчальну. Формування підрозділів проходило повільно: бракувало коштів, сил і засобів, фахових кадрів, крім цього, обстановка на фронтах змінювалась майже щомісяця...

До усіх існуючих складнощів додалися: економічна контрабанда, незаконне ввезення через кордон товарів, зброї та боєприпасів, а також таємне проникнення (здебільшого з території радянської Росії) на територію УНР різних політичних агітаторів та кримінальних елементів, що стало основними загрозами дляприкордонної безпеки УНР.

Щоби сформувати уявлення про те, як проходило становлення кордонів УНР з Росією та їх демаркація, варто зупинитися на бойових операціях українських військ під час першої українсько-більшовицької війни у квітні 1918 року по визволенню Донбасу та Криму.

У бойових діях визначну роль відіграли тоді війська Запорізького корпусу Дієвої армії під командуванням полковника Петра Болбочана. Перед керівництвом корпусу було поставлене важливе стратегічне завдання: вийти до Перекопу, далі – на Севастополь та взяти під контроль Крим.

Інша група військ Запорізького корпусу під командуванням генерала Натієва вирушила у напрямку Лозова – Слов’янськ, аби визволити від більшовиків Донбас та вийти на українсько-російський кордон.

15 квітня 2018 року окрема Слов’янська група військ Запорізького корпусу під командуванням командира Гайдамацького полку полковника Володимира Сікевича у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків, звільнили н.п. Барвінкове, Слов’янськ, Бахмут, Микитівку та станцію Колпакове. 26 – 30 квітня українські війська вийшли на кордон з Росією, де встановили українські державні символи, що стало справжньою перемогою Держави Україна та її війська.

З того моменту ОККО набуває чіткої організації з військовою компонентою (бригада – відділ – загін – застава. І хоча, основною складовою його діяльності залишається правоохоронна, особовий склад носив військові звання.

До числа воїнів ОККО УНР належали і прикордонники Могилів-Подільського прикордонного відділу 2-ої Подільської кордонної бригади. Станом на 1919 рік підрозділи цієї бригади були єдиними серед частин Корпусу, яким вдалося організувати охорони кордону у нашому сучасному розумінні. Одним з основних підрозділів був саме Могилів-Подільський прикордонний відділ, яким командував сотник Олександр Єрощук. Застави цього відділу вартували кордон із боярською Румунією по річці Дністер. У вкрай важких військово-політичних умовах доводилося організовувати службу Могилів-Подільським прикордонникам. Малочислені застави вимушені були самотужки організовувати боротьбу із тодішніми загрозами на державному кордоні. Якщо у наш час найбільшою загрозою є контрабанда спирту та тютюнових виробів, то у добу визвольних змагань основною загрозою була контрабанда худоби. Місцеві пачкарі (контрабандисти) переправляли через Дністер до румунського берега цілі стада худоби. Згодом додалася і військова загроза, спричинена збройним повстанням місцевого населення у Хотинському повіті, окупованому військами королівської Румунії. Через кордон на нашу територію переходили, відступаючі після жорстокого придушення повстання, загони месників та мирні жителі, що рятувались від румунських вояків.

Отже, українські прикордонники змушені були одночасно вести боротьбу із контрабандою, зупиняти спроби незаконного перетину державного кордону, проводити роботу з місцевим населенням та біженцями. Попри все, ще й мали бути готовими до можливої збройної агресії румунських військ… Не дивлячись на розвиток тогочасної обстановки, яка була не на користь України, вояки Могилів-Подільського прикордонного відділу Батьківщині не зрадили. Під час війни, вони боролися до кінця і неодмінно повертались на державний рубіж та відновлювали його охорону. При виникненні необхідності, прикордонники ставали у бойові порядки Дієвої армії УНР та разом з іншими військовими підрозділами вели бойові дії….

Історія має здатність повертатися на круги своя. Майже через сотню літ, у 2014-му, з початком АТО на Донбасі воїни нинішнього Могилів-Подільського прикордонного загону, прийнявши естафету своїх мужніх попередників, пішли захищати український кордон. У серпні 2017 року Указом Президента України загону присвоєно почесне ім’я Героя України старшого лейтенанта В’ячеслава Семенова, котрий героїчно загинув 17 лютого 2015-го на блок-посту «Балу», що на Дебальцівському плацдармі. Як бачимо, справа охоронців рубежу Могилів-Подільського прикордонного відділу УНР продовжується воїнами Могилів-Подільського прикордонного загону імені старшого лейтенанта В’ячеслава Семенова.

Загалом, тогочасні події української визвольної боротьби 1917–1921 років, на жаль, завадили остаточному оформленню державного кордону УНР у договірно-правовому відношенні, що негативно вплинуло на організацію його охорони. З багатьох об’єктивних причин Українська революція 1917–1921 років не стала початком незалежності України. Проте історичний досвід, накопичений під час визвольної боротьби, безумовно ліг у фундамент сучасної української державності, яка СТВЕРДЖУЄТЬСЯ БЕЗПЕКОЮ КОРДОНІВ.

Сторіччя ОККО УНР, маючи виключно національний контекст, стало початком вшанування пам’яті справжніх українських героїв кордону, які прийшли на заміну старим ідеологічним штампам, котрі давно вже зжили себе для України.

Підготувала прес-секретар загону Людмила Катеринич