Перебуваючи у зоні АТО, волонтери громадської організації «Катарсис» вирушили із Донецької до Луганської області, щоб доставити бійцям 95-ї бригади запчастини до автомобіля УАЗ.Варто сказати, що під час переїзду з однієї області в іншу нам довелося проходити через блокпост, а це зайняло більше півтора години. Для проїзду ми користувались кодами батальйону «Донбас-Україна», назва якого співзвучна із назвою батальйону Семена Семенченка – «Донбас», який підтримує економічну блокаду окупованих територій. Можливо, тому наше авто ретельно оглядали працівники відповідних служб з навченими собаками. На додаткову перевірку взяли власну зброю, яка була у волонтерів. Катарсівці з початку своєї діяльності поставили за пріоритет працювати у правовому полі, тож успішно пройшли перевірку і поїхали далі.

За вікном місцини надто схожі на наші. Найбільша відмінність - це терикони, які гордо височіють у місцях видобування природних надр. А ще – містечка, щільно всіяні промисловими зонами. На під’їздах до Сіверодонецька, який ветерани жартівливо називають «Сепародонецьком», стоїть потужний німецький завод «REHAU». Хлопці розповідають, що під час проведення АТО він набув сакрального значення - люди його прозвали священним заводом Меркель: поруч велися військові дії, вороги обстрілювали позиції армійців, квартали мирних мешканців, а в цю сторону жодного снаряду не прилетіло…Автошляхи не відрізняються якістю асфальтного покриття, а тому нашу «Газельку» добряче гойдає. Щоб не заїхати на ворожий блокпост, волонтери дорогою згадують потрібний напрямок руху. Телефони розрядились, навігатор не працює. Кілька разів звертаємо не туди. Першого разу знаходимо потрібний вказівник і продовжуємо рух. Вдруге заблукали, рухаючись сільськими дорогами. Під’їхавши до невідомої лісосмуги в пошуках необхідної дороги, геть збилися з шляху.Навколо чудова природа. Крізь гілля дерев сонечко проглядає, мальовничі пейзажі. В снігу ледь видніється колія, що зникає в лісосмузі. Поблизу - замерзле водоймище, підступи до якого поросли очеретом. Поміж деревами поважно гуляють фазани у пошуках їжі - краса та й годі! Насолоджуючись краєвидами, розумієш, що Україна різноманітна і неповторна. Миттєвість закарбовується в пам’яті.Волонтер Володимир Чумак, зрозумівши, що їдемо не туди, швидко розвертає автомобіль, прискорюючи рух. На щастя, дорогою зустрічається жінка, котра люб’язно розповідає, як проїхати до потрібного нам населеного пункту – Баброве, де живе, видатний, без перебільшення, українець – Дід Патріот.Садиба Діда Патріота вирізняється серед інших на сході країни. Та й серед наших теж. Одразу стає зрозуміло, що в серці господаря цього будинку живе Україна. Брама розфарбована у жовто-блакитні кольори національного прапора. У лівому верхньому куті - портрет славетного українця – Степана Бандери, зліва великими літерами красується напис, який характеризує ставлення діда Геннадія до ситуації в країні: «Донбас - це Україна! Геть радянську гидоту і московську наволоч». На хвіртці красується герб України. З правого боку над входом - бойовий малиново-чорний, зліва - жовто-блакитний прапори. Доповнює враження комічне зображення, де козак показує дулю нав’язаному йому комуністичному ладу.Усе в будинку Діда патріота пройняте національ-ним колоритом. Двері також пофарбовані у жовто-блакитні кольори. Сивочолий чоловік невисокого зросту радо зустрічає нас патріотичними вітаннями. Він не переселенець зі Львова, а корінний житель Донбасу. Йому важко жити у своїй країні на батьківській землі серед чужинців. Щоб краще зрозуміти позицію Діда патріота, варто почути його розповідь про те, як змінювали свідомість українців Донбасу: «Моя перша зустріч із ворогом була у 1960 році, в першому класі. Учителька на уроці дала завдання написати, що ми бачимо. Я і написав: морква, цибуля, картопля, гарбуз, буряк. Добре пам’ятаю, вона макнула перо у чорнильницю (на пері ще прилипла муха) і поставила мені двійку. А далі ви-правила - морковь, лук, картошка, тыква, свекла»...Стіни в оселі Діда патріота прикрашені картинами. Він почав малювати в пен-сійному віці, років 5-6 тому. Вивчає образотворче мистецтво за літературою, яку намагається зібрати звідусіль. З кожної пенсії купує тюбик фарби. Каже, що підштовхувала до роботи з пензлем єдність із природою і віра в Бога. «Збігу обставин немає, на все воля Божа», - вважає Дід Патріот. Свої роботи чоловік оцінює скромно. Та творчість і життєва позиція вірного українця привертає увагу високопосадовців. Нещодавно патріота за-прошував на творчу зустріч генерал зі Львова.Більшість полотен зі свого доробку чоловік подарував справжнім патріотам – бійцям, волонтерам. На стінах ще красуються мальовничі пейзажі рідного краю, пишні натюрморти та харизматичні портрети. В найпочеснішому куту оселі- старанно виписані ікони.Ми передали Геннадію Кімовичу календар та буклет з відображеними змінами, що відбулись у місті на Дністрі за часи протистояння з агресором, зокрема спорудження Майдану Шани, реконструкція скверів та парків. Також від художника Миколи Олійниченка вірному патріоту передали картину з краєвидами нашого міста. Дід патріот подякував за надані презенти і запевнив, що напише портрет міського голови Петра Бровка.Володимир Чумак розповів про відкриття Майдану Шани, меморіалу полеглим героям за суверенність України, і запевнив, що у Могилеві-Подільському знають про художника-патріота, який не зрадив своїй Батьківщині і популяризує українські традиції серед населення, зазомбованого ворожою пропагандою.Дід Патріот в свою чергу подякував за те, що за тисячі кілометрів цінують його роботу і передав міському керманичу Петру Бровку і голові виконавчого комітету Руслану Горбатюку ікону Божої Матері з Ісусом Христом. Для школярів і благодійників Могилева-Подільського художник підписав прапори, а наостанок сказав таке:«Більшість місцевого населення вороже сприймає мою патріотичну позицію. Людям байдуже, хто ними ке-рує. Головне - щоб не було війни. Тобто готові здати все, щоб тільки не стріляли та аби була жратва. Щоб змінити ставлення, ніякого пряника не потрібно. Батіг потрібен та щоб усі, починаючи зі школи, вивчали укра-їнську мову. Має бути повага до мови і до країни, в якій ти живеш.Поблизу садиби Діда патріота зустрічаємось із бійцями 93-ї бригади. Хлопці перевантажують двигун, і дякують за підтримку. «Допомога волонтерів відіграє важливу роль у нашому побуті. Вони черговий раз швидко доставили нам необхідні запчастини і двигун. На передовій вкрай важливий час, тут нема коли зволікати. Ми дякуємо мешканцям Могилів-Подільщини за підтримку. Знайте, що ми стоїмо на захисті України заради вашого спокою», - розповідає наш земляк, боєць 93-ї бригади.Дорога додому була коротшою. Володимир Чумак і Василь Меріуца по черзі кермували автомобілем, ззаду якого, на лафеті, їхало до Могилева чергове авто на ремонт.В голові роїлись думки. Україна гарна на сході та на заході. Шкода людей, які живуть на лінії фронту. Щодня бачать смерть і ризикують власним життям, слухаючи свисти артобстрілів. Вони обдурені, бо в черговий раз потрапили на гачок пропагандистів. Їх готували до війни не один рік, не одне десятиліття. Сьогодні населення Донбасу розігрує сценарій, якому його навчили. Згадайте останні вибори, як піарщики фактично ділили країну на два табори. Маємо плачевні наслідки.Захоплює сила духу захисників України, незрадлива позиція мужніх патріотів. Таких, як дід Геннадій. Ці люди розуміють, що таке Батьківщина. Серед військових чимало вірних українців, які ховають обличчя від камери, адже вони мешканці Донбасу і про них не можна писати, щоб не нашкодити їх сім’ям. Коли ці жахливі події закінчаться, ми неодмінно згадаємо внесок кожного у перемогу.

"Краяни" 13.03.2017р.